Клан українських патріотів

А нам з тобою своє робити, відкрити очі і далі йти. І, зуби сильно стиснувши, землю рідну любити, хто ж тоді, як не ми, брати?
 
ФорумФорум  ДопомогаДопомога  ПошукПошук  ЗареєструватисьЗареєструватись  Список користувачівСписок користувачів  ГрупиГрупи  ВхідВхід  

Частка | 
 

 Вірші, проза, баллади, пісні та інше

Попередня тема Наступна тема Донизу 
АвторПовідомлення
АvАрія



К-ть повідомлень : 5
Age : 23
Registration date : 29.01.2008

СтворюватиТема: Вірші, проза, баллади, пісні та інше   Вт Січ 29, 2008 1:04 pm

Загублена душа

Вона стояла та дивилася своїми заплаканими очима у безодню. Крім мороку її більш ніщо не лякало. Ні думки про смерть, про те що вже нічого не повернути, її навіть не тримали її рідні, її друзі, вона їх забула. Її тримало лише одне.
Він стояв на пагорбі та дивився у далечінь. Високі гори закривали сонце, та здавалося що воно вже перестало світити. Його вже нічого не гріло, і здавалося усе втратило свою суть. Нема чого жити, бо немае любові. Якісь люди її розбили, він її втратив. Тепер вона дума що це він їй сказав „Ти мені не потрібна”, але у цьму світі нічого не повернеш. Зелені дерева стояли та плакали, наче відчували його душу, та співчували йому. Хотілося кричати! Дуже, дуже голосно! Щоб усі почули як йому боляче, і вона...
Її думки були лише про ньго. Нащо? Навіщо, він так зробив? Йому від цьго добре? А де він зараз? З іншою? Ось...напевне зараз я ступлю, та закінчиться мое життя, а мое життя - це він, а його немае, отже навіщо жити? Гадаеш це була любов? Чи я переживу та таких ще сотні будуть? Або не переживу, зрозумівши що це він, мій єдиний!
Йому хотілося побачити її, він навіть нічого б і не казав. Очі б усе сказали! Але їх розділяють кілометри, родичі, та друзі! І нарешті він зламався, піддався! Навіщо...навіщо... він уперше за шість років заплакав, його сльози були гіркими, солоними, він захльовствувався їми!
Вона думала. Що було не так? Та що вона робить дивлячись у безодню? Треба подолати страх між собою та мороком, та стрибнути. Їй все одно що буде з родичами та друзями, хто піде за нею, а хто скаже „дурепа!”. Вона чомусь не сумнівалася тільки в одному, якщо вона стрибне, він це відчуе першим, та піде за нею...
Він відчував себе винним, але не розумів перед ким. Невже перед нею? Але чому? І він точно знав якщо він вирішить пійти з життя, вона відчує пеша , без сумніву, піде за ним.
Бо Він та Вона – одне серце...
Вона заплющив очі стрибнула, її душа не виримала, вона надіялась на те що їй буде спокійно... але згадавши його очі, зрозуміла. Він ще довго не вийде з серця. Адже він був в душі, а не в розумі. І тут половину твоеї душі, відривають! Та кажуть що ти живеш у світі ілюзій! Прекрасному світі, якого немає...немае любові, найціннішого скарбу! Немає нічого...Безодня, морок, усе чорне... Німає нічого... немає нікого. Вона хотіла полегшити свої страждання, але зрозуміла, без його очей, рук, дотику... їй ще гірше, ніж розуміти те що вона йому не потрібна! Там безодня, холодна та мокра. Там лячно, ніякого світла, нічого немає... немає коханих очей, вона зрозуміла свою помилку....
Не довіряй ти просто так! Але нічого вже не повернути...
Він та Вона – були єдиним, але їм більше ніколи не зустрітись. Він вічно буде ходити одинокими вулицями, а вона блукати у мороку... її душа загубилася...

† † †

Погас останній світ,
Спустився нічний мрак.
Я чую голос твій...
„ Не довіряй всім просто так”
Твоя душа – твій храм
Твоя любов – маяк
Сльозу свою віддам
„ Не довіряй ти просто так”
Прошу тебе – живи!
Візьми життя в кулак!
Та пам”ятай слова....
„ Не довіряй всім просто так”


† † †
На початок Донизу
Переглянути профіль користувача
АvАрія



К-ть повідомлень : 5
Age : 23
Registration date : 29.01.2008

СтворюватиТема: Re: Вірші, проза, баллади, пісні та інше   Ср Лют 13, 2008 12:31 am

Мертві душі
(присвячено моєму рятувальнику)

Наше життя нічим не відрізняється від фільму, що запускають знову щораз, коли він доходить до кінця. Люди чекають,...дочекавшись, ідуть. Люди люблять, дружать, ненавидять, лаються і миряться і знову чекають.… І всіе це крутитися у вічному, замкнутому колі. Якому немає кінця. Їздять по вулицях машини. Ходять люди, люди, люди скрізь люди.… Дуже мало людей, таких як я, мені б знайти хоч однієї людини що зрозуміє і підтримає мене. І знову фатальне питання «Навіщо?» мучить моє серце, і не дає спокійно спати. Навіщо? Задай собі питання «Навіщо?», навіщо я тут? Я повинний врятувати світ? Навіщо? Навіщо я прийшов у цей світ? І чому ми вмираємо? А навіщо жити взагалі, у мене є якась мета, або в мене на серце лежить дуже важлива місія, що мені доручив сам Бог, а може я є диявол, або чистий ангел у людській плоті? Навіщо цей світ, що в ньому цікавого? Чи є бог? І що буде після кінця світу, і коли буде цей кінець? Я відповім на ці... на вид складні питання, але насправді простіше питань придумати неможливо.… Треба тільки дуже захотіти зрозуміти й усе відразу стане ясно...

Тільки на вид ми живемо, але по сьогодені ми не те, що не живемо, ми усі мертві. Хіба якби ми усі по сьогоденню жили, ми б ходили по вулицях у порожню? Якби життя було на стільки коротка як про неї пишуть... Ми б не вибирали одяг, збираючи гроші на дорогі магазини, ми б не звертали уваги на зовнішність. Ми б насолоджувалися кожною хвилиною, так що там хвилиною, кожною секундою життя! Ми б п'яніли від повітря, чистого і непорочного як дитина. Ми б насолоджувалися звуками кожного шереху зеленого листя.… Дивлячись на море ми б не думали як скоріш би викинути туди недогризок щоб ніхто не помітив, ми б слухали його пісню і підспівати мріяли б злитися разом з ним дуетом, мріяли б побачити його глиб і заглянути в його душу і довідатися що снитися океанові коли він спить, і що відбувається з морем під час бури? Ми б по сьогоденню жили, а так ми мертві... Тільки деякої душі змогли вижити, але їм дуже складно серед мертвих душ, їм не вистачає таких же живих внутрішньо як вони. Найстрашніше, що може відбутися з душею, що жива – це смерть. І серед безлічі кількості мертвих душ самі хитливі теж умирають.… Для людини це ціла трагедія, коли його душу перетворитися у вітер і просто полетить. Але ж люди самі гублять свої душі. Вони самі закривають усі вікна і всі двері у своєму серці, і душа задихається, вони роблять божевільні вчинки, у яких згодом врачають душу серед обману і спокуси. Так усі люди. Умерти від старості або ж від ножа не страшно! Я не боюся зовнішньої смерті, набагато страшніше і хвороб для мене буде загибель моєї душі, ті хвилини, що я зможу відчути в душі, що нещадно будуть колоти мені в серце, для мене в мільон разів будуть страшніше, чим ніж у спину, або постріл у серце. Отут, у бездушному місті, де пахне смердючими тілами з убитими душами, де ходять ці самі тіла і сміються насправді не знаючи, що моїй душі складно і задушливо. Їй тісно й усе болючіше і болючіше ставати з кожним днем, вона змушена сидіти на ланцюзі обмотана колючою проволкою, і тільки людина з живою і чистою душею зможе звільнити і мою душу...

Ніхто крім нього не врятує мене, так що кричати «Звільните душу!!» даремно, та й навряд чи хтось зрозуміє! Мені треба знайти таку ж живу душу як моя.… Не знаю, протерплю чи ще? Тільки щиросердечні пісні про внутрішній світ людини, що побудовані на великому філософському змісті, де печеться про той внутрішній світ, що живий, рятують мою умираючу душу. Мені хочеться вибрати свій шлях, нехай він буде в сотню раз довшай і трудніший за інших, але я його пройду знаючи, що усередині ще жива! Шкода що душу, що уже вмерла, не можливо повернуть у людину, шкода, що коли душу, що зазнає смерті з вини свого хазяїна, вона вмирає назавжди, і на віки розсіюється вітром. Ще тиждень назад я не знала людей, у яких душа була жива цілком, Ті люди душу яких треба рятувати і лікувати інакше душа вмре, ми лікуємо своїми віршами, розповідями і баладами. Тому усі в кого залишилося в душі ну, хоч крапелька життя, знають що тьма - це світло, тому що вона змогла у важку хвилину примирити усі: алмази і попіл, Бога і Мізантропа. Я кричу, розриваючи своє горло на шматки, а мене ніхто не чує. І тільки сльоза, одна єдина сльоза по щоці людини зможе видати померлу душу. Одна сльоза, усього лиш одна сльоза, що у цю же мить висохне на алмазному вітрі, що не повторитися ніколи, скаже серцю, що немає душі, що людина жива зовні, але вже мертвий усередині. І душа вмре, і ти не помітиш, як будеш ходити по вулицях свого міста, як будеш сміятися з друзями – але тебе насправді не буде існувати. І саме тому я не визнаю матеріальних цінностей, я не можу на них дивитися або читати про них, я ненавиджу їх! Я б усіе віддала за те щоб знищити всі матеріальні вірші, пісні, знищити всі матеріальні картини, у яких нема грації. І просто: знищити все матеріальніе!! Я хочу усім допомогти відродити померлі душі! Але тому не бувати! Адже відродитися неможливо!

На моє питання «У тебе жива душа?», усі мені відповіли одноголосно одне слово – «У змісті?». Але знайшлася одна людина, що відповіла мені – «Мені складно жити серед мерців, але моя душа не вмре, якщо я зустріну таку ж. Я довідаюся, коли вона вмре, тоді холодний вітер кине осколки вічності, порожнечі, мороку і смерті прямо не шкодуючи моєї особи, И я не зможу писати те що я почуваю, так само без найменшої перерви, як я це роблю донині. Тоді пошук живої душі закінчиться і стане без потреби . Але я знаю одне, що «шлях – доля але ціль прекрасна як вогонь багаття», і моя ціль – знайти живу душу, незабаром збудеться я вже почуваю її подих, і я її спіймаю...»

От так я відродилася остаточно.… І дякую тій людині хто це зробив. Він напевно мене не чує, але він зі мною завжди.

Безнадійні ті душі, що крім матеріальності більше нічого не знають, що п'ють, а після цього не в змозі думати і дихати, що ходять, а потім не в змозі лягти в землю за друга, яким страшно вмерти, що не бачать у мороці сонця, що не розуміють сенсу життя, і не догадуються що цей зміст – умерти, і які в смерті не бачать життя.
На початок Донизу
Переглянути профіль користувача
АvАрія



К-ть повідомлень : 5
Age : 23
Registration date : 29.01.2008

СтворюватиТема: Re: Вірші, проза, баллади, пісні та інше   Сб Лют 16, 2008 10:17 pm

Назавжди

Відвага в сердці, отрута в душі
Причина? Смерті моеї не жди...
Я хочу жити... Шепіт стін
Убите тіло... Підняте з колін.

Лежить бумага на столі.
І кілька шрамів на спині.
В думках-наркотик, в руці ніж...
Ти робиш помилку ... не ріж!!!

Легко та тихо, розум спить
Подумай – „Нащо тобі жить?”
Не повернешся ніколи
Якщо ідеш...то назавжди!
На початок Донизу
Переглянути профіль користувача
kapitoshka



К-ть повідомлень : 3
Age : 31
Registration date : 24.02.2011

СтворюватиТема: "Все що в серці моїм"   Чт Лют 24, 2011 11:20 am


Підсніжники

Пора пробудження природи -
Така терпка солодка мить.
Від найчарівнішої вроди, -
Побачиш – і душа щемить.

З-під снігу перші ніжні квіти,
Провісники тепла, надій
Звуть просто жити та радіти
І не коритись долі злій.

Як символ сподівань і віри
Людей, земного майбуття -
Це квіти злагоди й довіри,
Весни посланці і життя.




http://www.tryguba.vn.ua/

це сайт, який я зробив для свого батька
на ньому розміщена перша збірка його віршів...
На початок Донизу
Переглянути профіль користувача
Спонсируемый контент




СтворюватиТема: Re: Вірші, проза, баллади, пісні та інше   Сьогодні в 12:12 am

На початок Донизу
 
Вірші, проза, баллади, пісні та інше
Попередня тема Наступна тема На початок 
Сторінка 1 з 1

Права доступу до цього форумуВи не можете відповідати на теми у цьому форумі
Клан українських патріотів :: Вільні форуми :: Творчий форум-
Перейти до: